Thread: Різні пісні

Дмитрий Гнатюк



Летять ніби чайки...


Летять, ніби чайки, і дні, і ночі
В синю даль, в синю даль,
А серце мені шепоче:
- Кинь печаль, кинь печаль.

Ген, сонце у хвилях заграло,
І радість витає навкруг!
Наче в світі не стало | (3)
Розлук...

Хай весни, мов птиці, казково – сині,
Відлетять, відлетять,
Я тільки тебе єдину
Буду ждать, буду ждать.

Я вірю – повернеться щастя,
З тобою зустрінемось знов.
Ти скажи, чи не згасла | (3)
Любов...

Летять, ніби чайки, і дні, і ночі
В синю даль, в синю даль,
А серце мені шепоче:
- Кинь печаль, кинь печаль.

Дмитро Гнатюк

Квітка з полонини

Музика та слова Романа Савицького

Із давніх вже давен, на полонині, ген,
Є квіточка ромен, що зір манить.
Цю квітку запашну, чаклунку чарівну
Дала ти, щоб одну тебе любить.

І я люблю з тих пір тебе, дівчино з гір,
Спокою вже, повір, мені нема.
Бо довгі ночі, дні, і на яву, і в сні,
Мов шепче хтось мені, любить дарма.

Кохання два слівця - де сонячні серця,
А безнадійність ця - глибокий жаль.
Від надаремних мрій тьмяніє розум мій,
Дівчина чорних вій - моя печаль.
Та стільки раз в житті стрічаю гори ті
Надхмарні і круті - красу свою.
Завжди у квітці тій маленькій дорогій
Я бачу образ твій - любов мою.

Люблю тебе, дівча із полонини,
Замріяною квіткою назвав
Тобі наймення чарівливе дав,
Бо думаю про тебе щохвилини.
Тебе люблю я, квітко з полонини,
Ти перше посміхнулася мені,
Як теплі сонця промені ясні,
Як пісня із карпатської вершини.

Минають літечка, засохла квіточка,
Що біля серденька її поклав.
Вже більш не бачену, в цвіт закосичену,
Тебе утрачену, я знов згадав.
Бо ти, як перший цвіт зробила ранній світ
У серці юних літ що не згасав.
Та я не знав і сам, що в полонині там
Ромен ще звуть ім'ям "люби мене".

Та я не знав і сам, що в полонині там
Ромен ще звуть ім'ям "люби мене"...
---------------------------
Кадри з х/ф "На зелёной земле моей" (1958, Одеська к/ст)